Воїн і письменник. Микола Суховецький

 

Юрій Сергійович Трусов  належить до покоління письменників-фронтовиків. Друга світова війна була найбільшою подією в його долі, такою, що визначила потім  і творчість і усе життя. Якщо перейдено фронти,  загоєно рани,  поборено саму смерть, то чи можуть налякати, або збентежити муки творчості?  Фронтовики сміливо бралися за всі можливі літературні жанри.

 

Спочатку треба було йому вивершити ліричні теми, адже віршував ще в юнацькі роки. Одразу по війні виходить збірка віршів Ю. Трусова «Утро на берегу» (1945), потім — «На вахте» (1948), «Родной берег» (1954). Пережите на війні поєднується у цих віршах із вдячністю мирному берегу, одеському берегу, який зустрів і прихистив воїна після важких фронтових випробувань. 

 

Ті, хто потім звик до Ю. Трусова як до творця історичної прози, здивувалися, напевне, узявши в руки 1976 року  нову його книжку віршів «Морская былина». До неї ввійшли найкращі вірші з попередніх збірок.

 

Знову тема війни тут проступила найвиразніше, найпронизливіше (вірші «Цена дружбы», «Перед атакой», «Слово Кобзаря», «Весна победы», «Вечный огонь). Але запам’ятовуються читачеві й ліричні вірші “ Низко проносяться чайки», «Летние цветы», «Признание», вірші про Одесу і Причорномор’я «Взгляни», «Родной берег»,  «Смуглолицый край», «Душевный разговор», Красота» та інші. Саме ті твори, а не обов’язкові тоді вірші — «паровози» , зостануться у доробку автора. Книжка віршів «Морская былина» підкреслювала ту істину, що поезія Ю.Трусова не була менш важливим, ніж проза, літературним полем. На цьому полі він відпрацював недаремно, виростив і зібрав чимало творчих знахідок.

 

Хто читав вірші Ю.Трусова, не мог не відчувати розповідного, баладного їхнього строю (не всіх, звістно, -багатьох). Отож не було нічого дивного в тому,що поет поступово перейшов до епіки,до прози. Його романи «Когда рядом друг» і  «Проникновение в тайну» розповідають про вчених – селекціонерів, а «Даль», « Встреча с мечтой» о тих , хто підготовлював і здійснював польоти в космос.

 

Та найперше, звичайно, Ю. Трусова вважають майстром історичної прози. У 50-х роках, коли послабли трохи «ідеологічні лещата» компартійного режиму, узявся Юрій Сергійович вивчати історичне минуле Одеси й Одещини.. Довелося перегорнути тисячі сторінок історичної белетристики, документів, рукописних свідчень тієї епохи,коли Одеса знайшла своє нинішнє ім’я. Після того треба було вибрати героя, а віднайдене оформити в фабулу, яка б розвивалася на протязі довгої романної дії. Героя письменник знайшов. Ним став український козак, уродженець притилігульських степів Кіндрат Хурделиця. Козак узяв найдієвіше участь у взятті Хаджибея, що згодом змінив ім’я на Одесу, у витискуванні турків з міст-фортець на Дунаї. Далі пішла розповідь про війну з Наполеоном. І народилася трилогія «Хаджибей» (книги «Падение Хаджибея», «Утро Одессы» і «Каменное море»). Крім придуманих героїв діють у трилогії й історичні особи — Кутузов, Суворов, де Рібас та інші.

 

Чим захопила читачів трилогія? Насамперед правдивістю оповіді. Ю.Трусов показав українців як  давніх жителів причорноморського степу, а українське козацтво як засадничу збройну силу, що першою почала боротися з турецько-кримською експансією, а потім, з підходом російської армії, ішла в авангарді переможного наступу. Звичайно, автор не міг оминути приписи соціалістичного реалізму, які вимагали показувати «класове розшарування», «антифеодальні виступи». Про це також мовиться, але це не головне. Спрацьовує  насамперед  те, що письменник правдиво показав зміст документів.

 

Правдивість твору, осереддям історичної теми якої є війна, полягає в тому, що письменник сам воював. Як свідчить його колега, товариш у житті і по перу Григорій Карєв, Ю. Трусов якось сказав,на одній із читацькіх конференцій: «Навряд  чи я зміг би написати «Хаджибей», якби не був учасником минулої Вітчизняної війни. Участь у боях Сталінграда і Курської дуги  дала мені можливість побачити масовий подвиг наших воїнів, їхню надзвичайну мужність, стійкість,  витримку, подвиг людей, які звільнили свою рідну землю від загарбників».

 

Досвід фронтовика, що дозволяв чітко й достовірно говорити  про запахи й фарби поля бою, звуки бойовища й пісні птахів  над мирним степом, придався Ю.Трусову і при створенні ще одного історичного роману — «Зеленая ветвь», у якому розповідалося про боротьбу греків проти османського ярма і діяли деякі персонажі «Хаджибея».

Пристрасна і совісна робота автора над своїми історичними романами гарантує великий інтерес і нових читачів до історичної прози Ю.Трусова.

Микола Суховецький,

письменник, 2004