Правда – джерело осявання
Правда - джерело осявання. Іван Дузь
Пам’ятаю одну з розмов з моїм добрим приятелем Юрієм Сергійовичом Трусовим. Після письменницьких зборів, на яких обговорювались нові твори наших колег, ми продовжили бесіду, прогулюючись у парку імені Т.Г.Шевченка. Був сонячний травневий день. Пахла соковита зелень. Величаво погойдувались дерева. З моря котилися озонні хвилі. Все настроювало на відкритість і щирість.
— Ось кажуть наші брати-письменники, — розвивав свою думку про таємниці письменницької праці мій співбесідник, — про незвичайне осявання. А звідки воно, це осявання? Звідки? — і з легкою усмішкою подивився на мене. Продовжував як вистраждане: —Та це ж життя, наш досвід, правда життя. Я глибоко впевнений: джерело осявання — правда.
Юрій Трусов, котрому в ці квітневі дні (народився він в Одесі 3 квітня) виповнилося б вісімдесят років, був запальним, говорив полум’яно і впевнено, безкомпромісно відстоюючи свої переконання. Так було і того разу. Він говорив про напади критиків на його роман «Хаджибей».
Цитував звинувачення в антиісторизмі, тенденційності. І тут же називав мемуари істориків, полководців, праці російських та іноземних дослідників, згадував листи державних діячів.
— Я все порівнював, співставляв, по крихтах з’єднував правду, відкидав відкриту і завуальовану брехню. А мої критики, не знаючи і сотої частини історичної правди, виносять моїй праці смертельний вирок.
…Я згадав цю розмову, перечитуючи нині епопею Юрія Трусова. Я дивувався: скільки літератури перечитав, вивчив письменник, як пройнявся народними думами і піснями, зрозумів і розкрив характер історичних осіб і народних типів. Тут долі декабристів і грецьких гетеристів, російського і українського простолюду,полководців Суворова і Кутузова, Гудовича і Ланжерона, героїв битв і походів Кіндратата Хурделиці, Василя Зюзіна, Івана Громова та багатьох інших. Роман багатолюдний, насичений яскравими людськими характерами.
Майже 40 років працював самовіддано і невтомно Юрій Трусов над своєю епопеєю. Вона принесла йому славу і ви
знання. Нагадаємо читачам, що роман витримав вісім видань. У 1986 році він був висунутий на здобуття Державної премії України імені Т.Г.Шевченка. Твору присвячено більш ніж двадцять статей.
Шлях письменника Юрія Трусова до визнання був довгим і важким.
— Віршуванням, — розповідав Юрій Сергійович, — я почав займатися з 10 років. У 14 років у мене уже був цілий загальний зошит віршів. Ясна річ, наївних. Але, здається з цього усі починають. Жили ми тоді в Астрахані. Там відбулось моє перше доленосне хрещення. Духовним батьком став цікавий поет – новатор, нині, на жаль, забутий Василь Васильович Каменський. Він мене вислухав і за дві зустрічі багато чому навчив. Перше, що я запам’ятав на все життя: поезія- це не розваги, а серйозна річ.
Потім друкувався в одеській періодиці. Молодий автор,закінчивши
судномеханічне відділення водного технікуму, працював кочегаром,
мотористом, слюсарем, пізнав трудове життя і почав відображати його
в нарисах, кореспонденціях, віршах.
Ось і перша збірка віршів відрецензована, здана у видавництво. Та
спалахнула жорстока битва з фашизмом. Юрій Трусов пішов у діючу
армію. Він був рядовим стрілецького підрозділу. А це завжди передова.
Це і битва за Сталінград і героїка Курської дуги. Це поранення і контузія.
І, всупереч усьому, дзвінкі патріотичні вірші. І нині вражаю нас своєю
сповідальністю «Фронтовий лист», «Десант», «Берізка», «Морю»,
«Фронтова дружба».
Повернувшись з війни в рідне місто, Юрій Сергійович повністю
віддається творчості. Одна за одною виходять його поетичні книги «Ранок на березі», «На вахті», «Рідний берег», «Морська билина». До поета приходить визнання і …самобичування. Він незадоволений зробленим, він шукає себе в прозі, його тягне, магнитом тягне історична тема - визволення від поневолення Причорномор’я. Так возник задум історико-героїчної епопеї «Хаджибей», яка стала справою його життя, хоча було й чимало інших — «Проникнення в таємницю», « Далина», «Зустріч з мрією»…
Чесною, симпатичною людиною,справжнім другом, принциповим громадянином увійшов в наше читацьке життя Юрій Сергійович Трусов.
Іван Дузь,
доктор філологічних наук,
професор, літературознавець.
