Наче камінь у фортечному підмурівку
Наче камінь у фортечному підмурівку. Іван Тарасів
Його життєвий і творчий шлях тісно пов’язаний з Одесою. У цьому місті, чию історію він
знав краще від багатьох, Юрій Трусов став письменником, переповівши відтак засобами
художнього слова чимало вирішальних історичних подій, що відбулися на цьому терені.
Тут він спізнав і гіркоту несправедливості, й радість напруженої творчої праці, що
приносить, з рештою, щедрий ужинок.
1937 року, його батька, працівника одеської митниці, було розстріляно, як страчували
тоді сотні невинних людей. Але в його душі, в великому серці письменника - гуманіста,
не було місця для ненависті — на цій землі , так густо политій кров’ю, засіяній горем, не
можна вирощувати зерна помсти. Письменник має служити добру, й саме про це говорять
книжки Юрія Трусова.
Він пройшов війну,хоч ніколи не величався , не бундючився цим, як не раз бачимо це
від тих, котрі насправді, мабуть, пороху й не нюхнули. Юрій Трусов то воював, то лікувався
від ран, а відтак — знову фронт… Був під Сталінградом, під Курськом — це таки про щось та говорить. Був рядовим піхотинцем, а після контузіі знову попросився в діючу армію. Послали механіком фронтових майстерень управління військово - відновлювальних робіт.
Й усі роки війни писав оповідання, нариси, вірші. Вони публікувалися у фронтовій пресі та звучали на радіо, з’являлися в обласних газетах. Його слово допомагало бійцям на передовій, підбадьорювало людей у той важкий час.
«Ранок на березі» — так називалась перша книжка Юрія Трусова. Вона побачила світ у рік Перемоги — в
1945-му.
Відтак його книжки виходили майже одна за одною. І лише в 1956 вийшов роман «Падіння Хаджибею». Цьому романові судилося покласти початок епопеї «Хаджибей» — серії романів про його рідне місто Одесу та про звільнення півдня України, про те, як виростало молоде місто і порт, про розвиток тут торгівлі, мистецтв. Герої письменника Юрія Трусова — українські козаки і солдати російської армії, серед яких було багато українців — смітливих, неперевершених вояків, декабристи, члени Південного братства, а також ті, хто ставав на герць за визволення грецького народу від османського іга.
Попри напружену роботу над історичною епопеєю про Одесу (а це і збирання матеріалу й опрацювання та осмислення його), Юрій Трусов пише повісті та романи на різні теми. Про першіх конструкторов космічних кораблів («Далина»), про молодих учених - селекціонерів («Коли поруч друг»). Виходять книжки повістей та оповідань, поетичні збірки… Він був фантастично працездатний, письменник Юрій Трусов. І це при тому, що доля прозаїка — це достоту каторжна праця, це ота галера, тільки тут її замінює стіл, а морська далина міняє свої краєвиди лише в письменницькій уяві. Хоч буквально поряд, у кількох лише кроках від його будинку, хлюпоче найсиніше у світі його улюблене море.
Остання книга епопеї «Хаджибей» побачила світ зовсім недавно — до 90-річчя письменника. 12 років рукопис пролежав у видавництві «Український письменник». Тема цієї книжки — Кримська війна. Письменник спочатку назвав її « Козацький корінь», але потім чомусь поміняв назву на «Золоті еполети». Знову ми зустрічаємося з уже знайомими з попередніх романів персонажами. І серед них — козаком Кіндратом Хурделицею, але не тим, зафіксованим у історії Хаджибею, а вже у третьому поколінні — онуком, також козаком і також — Кіндратом.
Господь сотворив безмежжя, вічність, не давши нам пізнати її. Й лише небагатьом подарував можливість не тільки доторкнутися до неї, а й стати її співтворцем. Це — митці: художники, музиканти, літератори… Історія — це і є вічність. Письменник Юрій Трусов наче веде нас хистким містком над прірвою з минулого через сьогодення в майбутнє. Ніхто не знає,яким воно буде. Але озирнімося в нашу історію, і ми знатимемо, яким його треба зробити. В ту історію, малюсіньку частинку якої письменник доніс до нас майстерно обтесаним, наче камінь у фортечному мурі художнім словом. Він осмислював її з позицій свого часу — неможливо відділити митця від епохи, котра створила його для себе. Та епоха вже відійшла. А його книжки живуть, вони будять нашу уяву й несуть любов до рідного краю та бажання служити йому своєю працею.
Іван Тарасів
